У Запоріжжі відкрилася фотовиставка, яка розповідає історії ромів – дітей війни. Її експонати – раніше невідомі світлини та історії людей, які вижили у роки геноциду ромів під час Другої світової війни.

Виставка «Діти війни – роми», що відкрилася у Запоріжжі до Міжнародного дня ромів, є дійсно унікальною. Її експонати – раніше невідомі світлини та історії людей, які вижили у роки геноциду ромів під час Другої світової війни.

Історично-культурницький проект «Діти війни – роми» від ідеї до втілення – справа рук команди Запорізької громадської організації «Лачо дром»: вони задумали вшанувати пам'ять ромів, які постраждали від геноциду та зробити так, щоб трагічну історію ромської нацменшини дізналася уся місцева громада, а далі – і все українське суспільство.

56432188 2

Виставка діє у Запорізькій обласній бібілотеці. Фотоскрін cюжету каналу TV5.

Понад 40 фотографій молоді ромські активісти по крупицях збирали по всьому Запоріжжю та області. На фото – ромські родини, які вижили, не зважаючи на масові переслідування та знищення нацистами. Окрім цього, на виставці розміщені й історії ромських сімей, записані зі слів очевидців та тих, хто чув їх від батьків, дідусів та бабусь.

56432188 1

Фотоскрін cюжету каналу TV5.

-      Ці фото насправді унікальні, оскільки ми об’їздили все Запоріжжя, область, їздили по селах, збирали буквально по 1 світлині з кожної родини. Тут також представлені історії дітей війни, як вони жили. Ми також намагалися встановити кількість загиблих ромів, але достеменно невідомо, скільки людей там загинуло, - розповів в інтерв’ю телеканалу TV5* під час відкриття виставки керівник проекту Артур Матяшенко.

За словами учасників проекту, ромів вбивали, закопували заживо. Не щадили ні жінок, ні стариків, ні дітей.

-      Переважно почали знищувати ромів вже у 1942-му. Закопували заживо у Бабиному Яру, стріляли, не жаліли нікого… - розповідає Артур.

56432188

Артур Матяшенко, керівник проекту. Фотоскрін cюжету каналу TV5.

Матеріали дослідники збирали і у власних родинах. Так, керівник ГО «Лачо дром» Олексій Падченко – один із тих, чиї дідусь і бабуся змогли вижити під час переслідувань. Їх фото теж стали експонатами виставки. Олексій з їх розповідей знає, що під час гонінь родина ховалася, де могла. Щоб не померти з голоду, їли мерзлий буряк, давили з неї сік – і ним поїли дітей.

-      Дідусь мій 1927-го року народження, і всі події війни і повоєнних років він пережив, розповідав мені і моїм батькам. На виставці – фото бабусиної родини. У повоєнні роки вони мешкали на Полтавщині – ця область найсильніше постраждала. …Історії ромів болючі – і досі коли люди згадують, сльози на очах у них, – ділиться Олексій.

56432188 3

Олексій Падченко, керівник ГО "Лачо дром". Фотоскрін cюжету каналу TV5.

Варто звернути увагу, що в багатьох історіях згадується про те, як роми нарівні з представниками інших національностей захищали свою землю і в лавах армії, і у партизанських підрозділах.

20170412

Фото з виставки "Роми - діти війни", надане ГО "Лачо дром".

Фрагменти історій, зібраних дослідниками

Зі спогадів Олександри Іванівни Домченко:

 «…Коли німці заступили, на наш будинок поставили кулемет. Ми сиділи за стінкою, не було води, до колодязя неможливо було вийти, постійно свистіли кулі, тому ми ставили відро біля хати і збирали дощову воду. Коли було затишшя, моєї мачухи тітка пішла до колодязя набрати води, раптово почали стріляти, і вона загинула.
У моєї мачухи було два брати, в одного дружина ромка, в другого-українка. Сім'ю другого вивели на розстріл, а українку залишили, але вона за своєю волею пішла на розстріл разом зі своєю родиною…».

Зі спогадів  Олексія Кириловича Вербенка:

«…Мати у 1941 році пішла жити до своєї сестри, бо в їх колгоспі не було німців. А всю сім'ю матері вбили німці (діда, бабусю, рідного брата), це було у Ростовській області. Тоді дуже знущалися з ромів, закопували живцем… Батько пішов на передову, 5 років служив, повернувся майором.
Пам’ятаю, мати завжди згадувала як годувала нас малими… саджали буряк, берегли його, натирали і в марлю клали, давали немовлятам смоктати. Усі інші продукти забирали німці, свого нічого не було. Скота всього забирали, не можна було тримати для себе. Жили дуже погано, ледве виживали. Мати сушила сухарики, ховала у сундук і по одному видавала нам. А братик якось знайшов сундук, відкрив, та й пороздавав усім. Мати довго плакала…а ми діти, не розуміли, їсти хотілось…».

Зі спогадів Вероніки Петрівни Сліченко:

 «Коли почалась війна, мені було 4 з половиною рочки. Ми народились та жили під час війни у Запоріжжі. Коли німці прийшли, почали спалювати будинки, спалили бухту. Коли прийшли палити наш будинок зі смолоскипами, мати зібрала наші документи й виводила нас, коли прийшов поліцай та сказав, що мирне населення не можна чіпати… і нас залишили… 
Після війни був страшний голод, дуже тяжко жилось, батько отримував 400 грамів хлібу на нас чотирьох (мама, тато, я і сестра). Тяжко було аж до 1948 року…».

Зі спогадів Раїси Олексіївни Білошенко:

«…Коли почалась війна, я була ще немовлям,тому розповім про свого батька... Коли йому було 17 років, у його село прийшли німці і забрали багато молодих людей на примусові роботи у Німеччину, працювати на фабриках і заводах. Але мій батько не захотів працювати на ворога, і коли поїзд з людьми відправили, він вистрибнув через вікно і завдяки вдачі і м'якому насипу біля колії зміг ухилитися від німецьких куль. Кілька неділь він переховувався від німецьких шуцманів, після чого вступив у лави радянської армії. Через декілька місяців його розвідгрупа натрапила на маленьку базу німців. У той день у ворогів було свято, і німці були п'яні і небоєздатні. Мій батько і його розвідгрупа захопила військову базу без жодної втрати і заодно добули важливі дані. За це він отримав бойову нагороду і переїхав служити в Будапешт…».

Зі спогадів Марії Андріївни Семак:

«…Оскільки мої близькі не встигли завчасно евакуюватись, їм прийшлось переховуватись, щоб не стати жертвами переслідування ромів з боку фашистів. Біля будинку був  підкат, в ньому – піч, а за нею на землі лежав великий залізний лист, під яким була яма. В ній переховувалися мій батько, його брат із дружиною, батькові тітка і сестра. Моя мама мала слов’янську зовнішність, потреби переховуватись в неї не було, вночі вона носила родичам їжу, чисту білизну, підгодовувала полонених. 
Я дуже добре пам’ятаю 14 жовтня 1943 року. Було свято Покрови, вранці моя бабуся молилась та просила Святу Покрову про захист і допомогу, а ввечері місто було звільнене від загарбників. Люди виходили на вулицю, плакали, обіймали один одного, вітаючи із визволенням Запоріжжя…».

serbskie

Фото з виставки "Роми - діти війни", надано ГО "Лачо дром".

Не залишила байдужою виставка і  відвідувачів.

-      Люди, які відвідали виставку, з інтересом читали історії, дивились фотографії, зверталися до нас  за уточненнями. Ці історії є прямими доказами геноциду ромів, а люди, які їх зберегли – свідками або ж носителями спогадів.  Дуже важливо, приміром, що на виставці були присутні онуки жінки-ромки, яка є дитиною війни. Відвідувачі виявили неабиякий  інтерес до них – підходили, спілкувалися з ними, розпитували, - розповів Правовому Простору Олексій Падченко.

Варто зазначити, що виставка є результатом однойменного проекту, підтриманого Ромською програмною ініціативою Міжнародного фонду «Відродження».  Втілювали його активісти понад 3 місяці. Троє членів організації – Артур Матяшенко, Олексій Падченко та Анжеліка Кругляк – їздили містом і селами, збирали фото та історії. Відповідальною за оформлення фотовистовки, дизайн приміщення, оформлення історій та світлин у електронний вигляд  була Вікторія Пужаєнко.

В результаті команда проекту створила унікальну за змістом і надзвичайно цінну в історичному та культурному плані експозицію. Про її значимість та цінність говорить зокрема той факт, що виставка помандрує далі, а проект може отримати продовження.

Як говорить керівник проекту Артур Матяшенко, після демонстрації у Запоріжжі, в обласній бібліотеці, експозицію повезуть до Дніпра, а, далі, можливо – і до інших міст. Автори сподіваються, що Фонд підтримає продовження проекту, він стане більш масштабним, і можна буде зібрати подібну інформацію ще у 5 областях України, де роми найбільше постраждали від геноциду: на Одещині, в Дніпропетровській, Харківській, Криворізькій, Львівській областях. 

Матеріал з вебсайту "Правовий простір", 

http://legalspace.org/ua/napryamki/posilennya-romskikh-gromad/item/9323-u-zaporizhzhi-fotovystavka-rozpovidaie-istorii-romiv-ditei-viiny 

Фото і документи надані ГО «Лачо дром».