Карта № 2. Розподіл ромських жертв за способом життя («кочові» або «осілі»).

В історіографії нацистських злочинів ще на початку 1960-х рр. було висловлено твердження (і закріплено у подальших дослідженнях), що принципами, на яких ґрунтувалася політика нацистської Німеччини щодо ромів, були расистські уявлення про «недоброякісність» расової природи ромів. Проте, у громадсько-публічній сфері та масовій свідомості тривалий час переважала думка про те, що жорстоку політику нацистів спричинила нібито асоціальна поведінка переважної більшості ромського населення. Відголоски цих помилкових уявлень трапляються і нині.

Якщо звузити це питання до розгляду антиромської політики окупантів під час німецько-радянської війни на східних теренах, то нечисленні дослідники схиляються до висновку, що на цій території до ромів нацисти застосовували ту саму політику тотального знищення, що й стосовно євреїв. Наприклад, український історик Олександр Круглов вважає, що «доля ромів практично нічим не відрізнялася від долі євреїв. Як і євреї, роми підлягали поголовному винищенню лише за їхню етнічну належність». Німецький учений Мартін Холлер поділяє думку про тотальність винищення ромського населення.

Подані на карті № 2 відомості наочно демонструють правильність цієї тези. З понад 155 випадків масового вбивства на теренах України 53 екзекуцій були виконані злочинцями щодо ромів осілих: або ромів-колгоспників (переважно на півночі й півдні України та у північному Криму), або ромів-містян, які компактно або дисперсно мешкали у Києві, Чернігові, Житомирі, Сімферополі та інших містах. Наприклад, із первинних матеріалів перепису населення 1939 р. відомо, що у Житомирі та інших міських населених пунктах Житомирщини з-поміж найпоширеніших спеціальностей у ромів були токарі, будівельники, лимарі, ковалі, кошикарі, будівельники, вантажники, продавчині, трактористи, возії, прибиральниці. Були кілька службовців, рахівників і директор закладу громадського харчування. Схожу картину демонструють матеріали по інших областях.

30 випадків масових страт – такі, під час яких окупанти або місцеві співучасники забрали життя у кочових ромів, яких вдавалося схопити у лісах. Решта – це випадки, коли джерела не містять жодної згадки або принаймні натяку на те, які роми ставали жертвами екзекуцій.

Слід враховувати ще одну важливу закономірність: умови війни та стихійної евакуації змусили значну частину ромів перетворитися назад з осілих на «кочових». Відтак, реальна кількість загиблих осілих ромів (яких джерела подають нам як «кочових») може бути значно більшою.  

Тим не менш, навіть відома нині значна частина розправ із осілими ромами – майже двократне переважання таких випадків – красномовно свідчить про те, що образ життя або рівень інтеграції ромів у навколишнє суспільство зрештою не відігравали жодної ролі у мотивах злочинців. Цим людям була уготована доля жертв не через те, що вони порушували правила та закони, встановлені окупаційною владою, і отже не через те, що їхня поведінка у чиїхось очах виглядала такою, що становила небезпеку для режиму та суспільного порядку, – а через расові уявлення про те, що певні соціальні здібності є властивістю не окремої людини, а усієї спільноти, до якої вона належить, та обумовлені біологічним профілем цієї спільноти.

Отже, подана на цій карті статистика переконливо доводить тезу про расово-ідеологічне підґрунтя геноциду ромського населення, що наближає це явище (хоча і не робить його тотожним із ним) до Голокосту.