Що ми знаємо про ромський геноцид?

У цьому нарисі я хотів би поділитися з вами своїми думками та емоціями, які з’явилися в мене під час подорожі до Польщі, а саме до Кракова та колишнього табору смерті Аушвіц-Біркенау, з нагоди Міжнародного дня пам’яті жертв геноциду ромського народу, що припадає щорічно на 2 серпня, коли в 1944 році в Біркенау нацисти відправили до газових камер останніх близько 3 тисячі ромських в’язнів табору.

Я є представником цієї етнічної групи і тема геноциду ромів завжди цікавила мене, так як моя сім’я постраждала під час війни – руками нацистів були розстріляні деякі члени моєї родини. В період воєнних дій на території тодішнього Радянського Союзу сім'я моєї бабусі кочувала неподалік Запоріжжя, де і відбулася трагедія моїх близьких, вона втратила двох дітей. Її чоловіка з братом було затримано, та без усяких роз'яснень вони були розстріляні! Бабусі вдалося сховатися разом з дітьми, так щоб нацисти їх не знайшли. З того часу вони повинні були переховуватися. Події розгорталися взимку і ці діти замерзли, тому що не могли знайти якийсь притулок, так як їх переслідували окупанти.

Тому я не став нехтувати можливістю відвідати щорічну міжнародну церемонію пам’яті жертв і одразу подав заявку, і на моє щастя, був обраний.

Звісно, важко передати ті почуття і ту атмосферу, яка панувала на цьому заході, як кажуть, краще один раз побачити, ніж тисячу разів почути, але я спробую. Молодіжна ромська міжнародна мережа «Терніпе», яка створила цей проект, назвала його “Dikh he na bister”, що з ромської можна перекласти як «Дивися та не забувай». Вони проводять подібні зустрічі вже декілька років поспіль та запрошують гостей, ромів та неромів, з різних країн. Метою подібних зустрічей є донесення до людей інформації про геноцид ромського народу під час війни з метою недопущення подібного в майбутньому.

По прибуттю української делегації, до складу якої входив і я, мене вразила кількість людей, які там були, та розмаїття країн, звідки вони приїхали: Македонія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Сербія, Румунія, Угорщина, Чехія, Словаччина, Німеччина, Велика Британія, Франція та інші. Загалом було понад 300 чоловік. Для зручності роботи, нас розділили на менші групи. В нашу групу увійшли представники майже всіх вище перерахованих країн.


Загальне фото учасників в останній день

Перше, що ми зробили в ході програми – це відвідали 2 серпня заходи, присвячені Міжнародному дню геноциду ромів на території колишнього табору смерті Біркенау. На цих заходах були присутні багато посадових осіб, в тому числі й з України.


Фото української делегації з представниками консульства України у Кракові

А найголовнішими гостями всього заходу були роми, які вижили в цих страшних місцях під час війни.


Ті, хто пережив геноцид, беруть участь у заходах

Упродовж даного семінару я дізнався багато нового для себе. А хто ж були ті люди,  які знаходилися за стінами концтаборів?

Переважна більшість жертв табору Аушвіц-Біркенау були євреї. Також і інші етноси та категорії жертв. Там загинуло приблизно 150 тисяч поляків, 23 тисячі ромів, 15 тисяч військовополонених з Радянського Союзу та 25 тисяч представників інших національностей.

Взагалі, трагедія ромського народу не достеменно вивчена, навіть невідома кількість загиблих ромів. За одними даними – це близько 200 тисяч, за іншими – більше мільйона. В суспільній свідомості фігурує цифра у 500 тисяч жертв. Поряд з цим зазначимо, що питання кількості важливе, але водночас життя навіть однієї людини безцінне.

Чому ж це питання так недосконало вивчене?

Відповідь я отримав під час моєї подорожі. Виявляється, що у той час як Голокост євреїв привернув увагу світового суспільства ще одразу під час Міжнародного нюрнберзького процесу, питання ромів на ньому не набуло належного висвітлення. Тільки по проходженні багатьох років та судових процесів німецька сторона все ж таки визнала геноцид ромів. Другою причиною було те, що ромський національний рух, як більш-менш масовий, виник в середині 1960-х, і тільки після того ромські питання почали піднімати на широкий загал.

Чому ж німецька сторона не визнавала своєї провини, можете запитати ви?

Вони стверджували, що знищували ромів не за расово-ідеологічними ознаками,  а як злочинців і асоціальних громадян. Але це була неправда, і цьому є докази.


Екскурсія до концтабору

В ході екскурсії по концтабору Аушвіц, під час огляду окремої експозиції, що присвячена геноциду ромського народу, ми дізналися, що багато хто з постраждалих ромів були музикантами, артистами, робітниками. Чи можна уявити, яка ненависть була у нацистів до ромів, з такого факту: німкеня за походженням та дитяча письменниця за фахом Гретта Вайкскоп 1933 році мала виїхати з Німеччини, тому що її книжка «Ede und Unku» була спалена, а сама письменниця зазнала репресій. В мене виникло велике бажання прочитати цю книгу, але, на превеликий жаль, я її знайшов тільки німецькою, тому довелося прочитати лише опис. В книзі йшлося про дружбу та пригоди хлопчика Еде з німецької робітничої сім’ї, та ромської дівчинки Унку.

Інший приклад: сінті Трольман Йоган (сінті – назва однієї групі ромів з Німеччини) – був чемпіоном Німеччини з боксу. Історія його життя нагадує голлівудський фільм. Я сумніваюся в тому, що чемпіон Німеччини з боксу та його сім’я були не інтегровані в суспільство або були «асоціальним елементом».

Згодом ми зустріли людей, які підтвердили інформацію, отриману в музеї – це були ті, хто  вижив у концтаборах.

Одним з них був Пітер, сінті з Німеччини. Він розповів, що потрапив до концтабору у віці 3-х років разом з сім’єю.


Фото після розмови з Пітером. Пітер стоїть у центрі

Вони були інтегровані в суспільство, його батько в той час служив в німецькій армії і воював у Франції. Перед батьком поставили ультиматум – або він відмовляється від родини, або також їде до концтабору; батько обрав друге. Пітер розповів жахіття, які з ними там відбувалися: його рідний дядько мусив кожного дня випивати 12 літрів морської води для експерименту. Загалом 48 родичів Пітера загинули в Біркенау, а рідні брати і сестри були стерилізовані.

Інший виживший ром, який підтвердив для мене висновок про расово-ідеологічне підґрунтя геноциду ромів, був Раймонд Гурем з Франції, який розповів, що до 15 років він виступав в сімейному цирку, а у жовтні 1940 французькі поліцейські арештували батька, його цирк та кінобізнес і вивезли сім’ю до концтабору. Раймонду вдалося втекти, загалом протягом всієї війни йому довелося тікати шість разів з німецького полону.

Розповіді цих очевидців підтверджують факт знищення ромів і сінті саме за расовими ознаками.


Покладання квітів до меморіалу загиблим ромам

Вище я згадував про те, що нас розділили на групи. Хотілося б трішки детальніше розповісти про роботу в цих групах. Заняття з фасилітаторами були важливим елементом усіх заходів. Як я вже казав, в нас була інтернаціональна команда, фасилітаторами були Гордана з Сербії і Едіна з Угорщини. В ході роботи в групі ми обговорювали ситуації з ромами під час війни в країнах тому, що вони відрізнялися. Також розповідали про положення ромів у сьогоденні. Ми намагалися якісь спільні риси та відмінності в ситуаціях. Учасники групи розповідали про сучасні проблеми ромів та методи їх вирішення. Так хлопець з франції розповідав, що навіть переживший ромський геноцид гість з Франції Раймонд Гурем уже в наші часи має тиск та проблеми з боку влади. Суть проблеми полягає в тому, що він має велике маєток і будинок, при цьому Реймонд має 14 дітей, які проживають зі своїми сім'ями в трейлерах на подвір'ї свого батька. Загалом це більше 100 людей! Місцева влада незаконними методами намагається висилити родину Реймонда з маєтку, мотивуючись тим, що вони хочуть збудувати на цьому місці парк, при цьому не враховуючи інтереси та бажання ромів. Хлопець розповідав, як вони намагаються боротися за свої права, привертаючи увагу засобів масової інформації, проводячи пікети та протести для привертання уваги громадськості. І що саме цікаве подібні методи діють, і травля чиновниками сім'ї Реймонда припинилася.

Звісно, прикро визнавати що такі випадки відбуваються в сучасному світі. Якщо вже в таких країнах як Франція, з більш розвиненими демократичними процесами, відбуваються якісь порушення проти національних меншин, то що вже можна говорити про менш розвинені країни такі, як Україна. Мені, як особі, чиї родичі були вбиті під війни, дуже прикро що інколи відбуваються подібні порушення.

На завершення мого нарису хотілося сказати, що за ті три дні, коли ми брали участь у зустрічі з вшанування пам’яті жертв-ромів, нам довелося багато разів чути промови тих, хто вижили у той страшний період. У своїх промовах вони не мали ненависті до німців, чи якихось інших народів. Головним посланням кожного з них було те, що всі люди рівні, незважаючи на колір шкіри, етнічну належність чи релігію. Вони закликали молодих людей боротися за свої права та права тих, кого пригнічують за расовими чи іншими показниками, для того, щоб подібні жахи ніколи більше не повторилися. І на тлі сьогодення, тих подій, які відбуваються в світі, ці люди, які пережили страшні жахіття, мають рацію.

Назва цієї програми «Дивися та не забувай» збігається з думками, які виникають після побаченого. «Я ніколи не забуду те, що побачив і дізнався тут, і зроблю все можливе, щоб подібне не повторилося ніколи». Від себе хочу добавити, що, звісно, міг би розповісти набагато більше, але, як відомо, краще один раз побачити, ніж тисячу разів почути. Якби всі люди могли побачити ці музеї та поспілкуватися з людьми, які пережили ті жахіття, то, мені здається, ми б вже ніколи не почули про расову дискримінацію!

Володимир Яковенко, студент Кременчуцького
національного університету
ім. М. Остроградського (Кременчук)