Шляхами ромських страждань

Колись була і у мене велика сім'я,
Так вбили її Чорні Легіони ...
Ходімо зі мною, роми світу,
Відкриті ромські дороги!
Час прийшов ромам піднятися,
Високо ми піднімемося, якщо будемо діяти.

 

Вже протягом декількох десятиліть ці слова з ромського гімну лунають в багатьох країнах світу як заклик пам’ятати трагедію більш ніж 70-ти літньої давнини – нацистський геноцид сінті та рома під час Другої світової війни.

На початку серпня 2016-го ці слова лунали і в Кракові та його передмістях під час заходів з вшанування пам’яті геноциду ромів, які вже не перший рік організовує Міжнародна ромська молодіжна мережа «Терніпе».

За підтримки Ромської програмної ініціативи Міжнародного фонду «Відродження» та Українського центру вивчення історії Голокосту мені, як члену української делегації, також пощастило взяти участь у серії навчальних та комеморативних заходів, учасниками яких стали ромські активісти та представники інших національностей із 15 європейських країн.

Церемонія відкриття
Церемонія відкриття

Перший день, 1 серпня, розпочався урочистою церемонією відкриття та розподілом учасників програми по міжнародних групах, яким належало протягом 5 днів спільно брати участь у різноманітних семінарах, лекціях, практикумах та інших освітніх заходах, метою яких було підвищити рівень історичних знань молоді про нацистський геноцид ромів, посилити солідарність між ромами та неромами для кращого усвідомлення таких явищ, як ксенофобія, нетерпимість і засобів протистояння їм. Нашій делегації пощастило співпрацювати з представниками із Угорщини, Румунії, Болгарії, Сербії, Македонії, Німеччини, Франції та Польщі. Кординували наші дії кваліфіковані та надзвичайно харизматичні фасилітатори – Гордона із Сербії та Едіна з Угорщини.

Наступного дня, 2 серпня була запланована офіційна церемонія вшанування пам’яті жертв геноциду ромів на території колишнього табору смерті Аушвіц-Біркенау, що знаходився у м. Освенцім.

Аушвіц-II-Біркенау
Аушвіц-II-Біркенау

Аушвіц-Біркенау був одним з найбільших нацистських концтаборів, що став найвідомішим символом Голокосту. Жертвами табору стали понад 1 мільйон людей, більшість із яких – це європейські євреї. Через пекло Аушвіцу пройшли також і 23 тисячі ромів, з яких 21 тисяча – загинули.

Під пекучим сонцем наш шлях пройшов крізь залишки зруйнованих бараків сектору B-IIe, так званого «Zigeunerlager», де біля пам’ятнику жертвам геноциду сінті та рома і мала відбутися урочиста церемонія вшанування пам’яті.

Саме 2 серпня 1944 р. в Біркенау нацистами був зліквідований «сімейний циганський табір», а його останніх в’язнів – близько 3 тисячі чоловіків, жінок та дітей – було вбито в газовій камері та спалено у крематорії цієї «фабрики смерті».


Церемонія вшанування пам’яті

Поряд з представниками ромських та єврейських громад у церемонії взяли участь і численні високопосадові особи європейського політикуму, в тому числі й України – співробітники Генконсульства України у м. Краків.


Українська делегація та представники Генконсульства України у м. Краків

Сама ж церемонія вшанування пам’яті мала насичений емоційний характер, адже супроводжувалася піснями у виконанні жіночого ромського хору та виступами тих, хто пережив Голокост. Кульмінацією стало колективне покладання квітів біля пам’ятника загиблим сінті та рома.

Гнітюча атмосфера табору площею в майже 200 га, колективне співпереживання травматичного досвіду та емоційна напруга вимагали певної рефлексії. Тому після завершення церемонії учасники заходу у складі робочих міжнародних груп мали можливість поділитися враженнями від побаченого, пережитого, а також порівняти практичну реалізацію політики пам’яті та комеморації в країнах їхнього проживання.

Як виявилося, в багатьох країнах проблеми – спільні: низька ініціативність та свідомість місцевих ромських громад, небажання місцевих органів влади розвивати культуру пам’яті про геноцид ромів і, звичайно ж, найбільш поширене явище – ксенофобія та упереджене ставлення до представників ромської народності в суспільстві.

Наступний день, 3 серпня, пройшов дуже плідно, адже передбачав активну комунікативну взаємодію у складі міжнародних робочих груп протягом усього дня.


Практикум у Єврейському культурному центрі

У приміщенні Єврейського культурного центру ми мали змогу взяти участь у ряді воркшопів, семінарів та лекцій, завдяки яким учасники більш широко дізналися про історичні аспекти геноциду ромів під час Другої світової війни.

Зокрема, надзвичайно корисним було більш детально дізнатися про День ромського спротиву (Romani Resistance Day).

16 травня 1944 року у таборі Аушвіц-Біркенау в’язні «циганського табору» намагалися підняти повстання у відповідь на спробу есесівців зліквідувати сектор B-IIe – не вийшли на традиційну перекличку, натомість забарикадувалися у своїх бараках, озброїлися чим могли та стали чинити опір.

Однак згодом нацисти жорстко помстилися повстанцям. По-перше, посадили всіх в'язнів B-IIe на голодний пайок. По-друге, частину в’язнів перевели до Аушвіц-І, інших перенаправили до Бухенвальду, Флоссенбургу та Равенсбрюку. У «циганському таборі» залишилося близько 3 тисяч ромів, яких 2 серпня 1944 року нацисти вбили у газових камерах.

Історична достовірність цього епізоду – предмет наукових дискусій, але він став надзвичайно потужним консолідуючим елементом у зростанні ромської самосвідомості та солідарності, формуванні відчуття суб’єктності, як складової загальноісторичного процесу.

Звичайно ж наше навчання не звершувалося історичною дисципліною. Велику увагу було приділено темам дискримінації, расизму, нетерпимості, ксенофобії, антициганізму та практичним методам протистояння їм.

Важливим освітнім моментом було те, що в ході практичного тренінгу представники національних груп робили невеликі презентації та доповіді на вищезазначені теми, спираючись на досвід країн свого проживання. Такий компаративний підхід сприяв кращому усвідомленню зазначених проблем у загальноєвропейському контексті.

Завершувався день вечором пам’яті у Єврейському музеї “Галіція” та зустрічами зі свідками геноциду ромів. Надзвичайно емоційні ромські пісні, глибоко символічний театралізований перформанс у супроводі відеоряду з жахіттями нацистських злочинів під час війни не залишили жодного учасника заходу байдужим.

Вечір пам’яті у Єврейському музеї “Галіція”
Вечір пам’яті у Єврейському музеї “Галіція”

Але, мені здається, найбільший слід у душі кожного учасника програми залишили зустрічі та спілкування зі свідками геноциду ромів.

Нам пощастило почути спогади та перейнятися дивовижною, але надзвичайно трагічною історією колишнього в’язня Аушвіцу, 91-річного сінті з Мюнхена Петера Хьолєнрайнера.

Зустріч зі свідком геноциду ромів, в’язнем Аушвіцу Петером Хьолєнрайнером
Зустріч зі свідком геноциду ромів, в’язнем Аушвіцу Петером Хьолєнрайнером

У 1942 році 3-річним хлопчиком Петер з сім’єю потрапив до Аушвіцу. Його батько служив у Вермахті, але приналежність до «раси злочинців» стала для нього квитком до табору смерті.

Зі слів пана Хьолєнрайнера, в газових камерах Біркенау загинуло близько 40 членів його родини. Батько, мати та брати вижили, але стали жертвами жорстоких нацистських експериментів: вони були «стерилізовані», брату вирізали горло, дядько мусив кожного дня випивати 12 літрів морської води.

Епізодично Петер згадував і про День спротиву 16 травня 1944 р.

Із плином війни Вермахт все більше зазнавав поразок і ніс великі втрати, тому у 1944 р. батька повторно мобілізували, але він потрапив до так званої «штрафної роти», вижив лише завдяки тому, що був поранений в ногу. Тим часом Петер із залишками родини був перенаправлений до концтабору Равенсбрюк, згодом – до Маутгаузена, і нарешті – до Берген-Бельзена, де і був звільнений британськими військами в квітні 1945 р.

Важко уявити, що навіть після пережитої трагедії післявоєнне життя сім’ї Хьолєнрайнерів було так само сповнене поневірянь, принижень, дискримінації та утисків. Жодних компенсаційних виплат родина не отримувала.

ФРН офіційно визнала геноцид ромів лише у 1982 р. Як зазначав Петер, лише за останні десятиліття його життя почало налагоджуватися. Завершив свою розповідь чоловік закликом до єднання у боротьбі за свої права.

Колективне фото на пам’ять
Колективне фото на пам’ять

Четвертий день програми, 4 серпня – відвідання Державного музею Аушвіц-Біркенау. Це була чи не найбільш очікувана мною частина програми, адже Аушвіц – це місце, яке назавжди змінює уявлення про природу людської жорстокості, сутність деструктивних інтенцій окремих осіб і суспільства в цілому, це місце, синонімом якого стало слово «смерть».

Головний вхід до табору Аушвіц
Головний вхід до табору Аушвіц

Під час перебування там відвідувача переповнюють дивні, моторошні відчуття, адже екскурсія проходить тими самими шляхами, будівлями, місцями страт, якими проходили сотні тисяч осіб понад 70 років тому. Для більшості в’язнів колючий дріт під напругою – це останнє, що вони бачили у своєму житті.

Огляд музею розпочався з території Аушвіц-І – частини концтабору, яку було створено в травні 1940 р. на місці колишніх польських казарм. Саме тут, в колишніх бараках табору розташована головна експозиція музею. Вона складається із національних виставок, що були створені окремими країнами Європи, які постраждали від націонал-соціалізму.

Серед найбільш вражаючих експонатів та експозицій можна виділити кімнати з 40 тис. пар взуття, посудом, що належали жертвам табору, кімнату з волоссям знищених в’язнів, та єдину вцілілу газову камеру і крематорій.



Частина «ромської» експозиції

В Аушвіці-І була створена також і «ромська» експозиція, яка розповідає про трагедію народу починаючи з баварського антициганського закону 1926 р. і закінчуючи масовим знищенням під час Другої світової війни. Експозиція побудована за регіональним принципом і розповідає про долю ромів під час війни у різних країнах Європи. Серед унікальних експонатів – акварельні малюнки чеської єврейки Діни Готлібової, яка вижила в Аушвіці за рахунок того, що малювала портрети ромів за наказом сумнозвісного лікаря Йозефа Менгеле.

Наша екскурсія закінчувалася церемонією вшанування пам’яті на території Біркенау, біля руїн газової камери та крематорію, де були знищені майже 3 тисячі ромів в ніч з 2 на 3 серпня 1944 р.

Церемонія стала своєрідним актом єднання усіх учасників заходу. Особливо це відчувалося під час виступів представників старшого покоління, тих, хто на власні очі бачив, відчув на собі та пережив тоталітарний гніт націонал-соціалізму. Найбільш надихаючою та харизматичною була промова 91-річного французького рома Раймонда, який шість разів тікав із в’язниць і таборів та був активним учасником руху спротиву.

Закінчував свій виступ чоловік закликом до боротьби за свої права, протидіяти дискримінації та расизму й ніколи не ставати на коліна. Завершилась церемонія покладанням квітів біля пам’ятних знаків закатованих ромів.

Останній день, 5 серпня – завершення програми. Після 4-х днів напруженої роботи прийшов час підбивати підсумки. Кожна з міжнародних груп звітувала про проведену роботу. Остання робоча зустріч нашої групи була присвячена антициганізму та методам боротьби з його проявами.

Церемонія закриття
Церемонія закриття

Підводячи підсумок, хотілося б подякувати організаторам за можливість долучитися до цієї акції і зазначити, що для мене участь у ромській серпневій навчальній програмі – це не тільки чудовий досвід спілкування з розумними, різнобічно розвиненими, талановитими, цікавими та приємними людьми, це не тільки нові знання, навички й методи роботи, які я вже активно застосовую в повсякденному робочому процесі, а в першу чергу – можливість розширити свій кругозір, поглибити критичне мислення, усвідомити й переконатися, що такі поняття як нетерпимість, расизм, ксенофобія, погроми, виселення, депортації та ін. не залишилися десь там, в буремних роках минулого століття. На жаль, це все ще складова нашого сучасного життя. Останні події в Одеській області і реакція на них з боку деяких вищих посадових осіб з використанням відверто расистської риторики – яскравий тому приклад. Тому кожному з нас необхідно бути дуже обережним у виборі своїх політичних векторів та вподобань, прагнути до подолання несправедливості, нетерпимості й ксенофобії у будь-яких її проявах, нести у світ ідеї рівності, гуманізму, свободи кожної окремої особистості та суспільства в цілому, вчитися на уроках минулого аби не повторити помилок наших попередників, адже як говорив відомий американо-іспанський філософ та письменник Джордж Сантаяна: «Той, хто не пам’ятає минулого, приречений його повторити».

Завдяки розвитку історичної науки та культури пам’яті західних країн ми знаємо і пам’ятаємо про трагедію європейських ромів, але для нас, українців, важливо пам’ятати й своє минуле, зокрема, геноцид ромів на території України під час Другої світової війни, який також має свій кривавий рахунок. За період окупації на українських теренах нацистами було знищено близько 20 тисяч представників ромської народності – величезний етнокультурний пласт, що здавна був невід’ємною складовою української історії та культури. На жаль, внаслідок радянської денаціоналізованої політики пам’яті навколо трагедії українських ромів утворився інформаційний вакуум, який важко подолати навіть в сучасній Україні, адже репрезентація цієї трагедії у суспільній пам’яті українців довгий час була практично відсутня. Про бездіяльність органів державної влади у цій сфері свідчить і той факт, що із близько 130 місць розстрілів ромів в Україні пам’ятні знаки встановлені лише в 10, більшість із яких створені за рахунок ентузіастів та активістів місцевих громад. Таким чином перед освітніми та науково-просвітницькими установами постає завдання всебічно розвивати культуру пам’яті про геноцид ромів, актуалізувати історію та культуру ромського народу, аби просвітницькими засобами мінімізувати та поступово ліквідувати прояви расової, міжетнічної нетерпимості, ксенофобії та соціальної дезінтеграції у суспільстві.

Колектив Національного музею історії України у Другій світовій війні активно працює саме у цьому напрямку. Зокрема, у 2016 році в експозиції музею вперше з’явилися унікальні експонати, що проливають світло на геноцид ромів в Україні під час війни, була проведена серія науково-освітніх та комемораційних заходів, тематичних екскурсій, присвячених зазначеній темі. З 26 вересня 2016 р. відвідувачі музею матимуть нагоду дізнатися більше про геноцид ромів, відвідавши нову виставку під назвою «Смертельний шлях», що присвячена 75-й річниці трагедії Бабиного Яру. Окремо для учнівської молоді розроблено новий освітній захід про ромську трагедію – історичне розслідування під назвою «Акварелі – палітра людських страждань». Таким чином музей пропонує своїм відвідувачам нові теми для вивчення, які довгий час вважалися білими плямами і, сподіваємося, що спільними зусиллями ми досягнемо історичної істини та подолаємо прояви ксенофобії, расизму та нетерпимості.

«Dikh he na bister» (Дивись і не забувай) – так кажуть роми. Тож не забуваймо і ми трагедію ромського народу, аби самим не опинитися в забутті.

 

Олександр Пастернак, провідний екскурсовод
Національного музею історії України у Другій світовій війні